Вибори в Україні, як Олімпійські ігри. І схожість не лише в часових термінах.
Зокрема
після цьогорічної Лондонської олімпіади залишився неприємний осад.
Такої кількості відвертих ляпів та організаційних проколів вже давно не
спостерігалося.
І це в доведеному до абсурдної досконалості аристократичному Лондоні?! Не вірю!
Звичайно
можна все списати на згубний вплив мультикультуралізму і
монтіпайтонівські традиції британського гумору, але є підозра, що
задіяні були зовсім інші чинники. А саме - ненав'язливо ткнути писком окремі країни в калюжу.
І
в цьому плані головний режисер і сценарист українських виборів 2012
(якщо це звичайно одна особа!) вдало запозичив багато спортивних
принципів.
Найперший
принцип – головне участь, а не перемога! Принаймні так кажуть тим і ті,
хто не впевнений в своїх силах, або ж змагається щоб заробити грошей за
технічні функції чи й просто засвітитися на майбутнє. Звичайно
приховані сценаристом фаворити знають, що перемога все ж таки головне.
Адже
золото є золото, а гран-прі і в Африці гран-прі (нехай пробачать мені
наші сомалійські брати). Плюс до всього, кошти витрачені на підготовку
потрібно повертати, а це набагато простіше зробити з призового фонду,
ніж з власної кишені.
Другий
базовий олімпійський принцип – швидше, вище, сильніше. В Україні до
нього підійшли творчо. Швидко міняти правила гри, вище підняти планку
прохідного балу і сильніше закрутити медіа-гайки.
Нарешті
– принцип цьогорічної олімпіади – головне не виступ, а суддівство. Усім
уже має стати зрозуміло, що після прийняття чинного Закону України "Про
вибори народних депутатів України", можна скільки завгодно кричати про
порушення і фальсифікації на виборах.
