17 миттєвостей осені

Отже, фініта ля комедія! Усі бажаючи полічені і вписані в Велику книгу виборів. Головна інтрига виборів в 194-му окрузі розкрита. Такий багатостраждальний дует, як Булатецький - Жуковська розпався. Пані Валентина вочевидь зробила висновки з рекомендацій розумних людей і вирішила інвестувати свої фінанси в менш ризиковані інвестиції. Микола Іванович, отримавши таку звістку не на жарт зрадів. Хоча чому радіти – не зрозуміло. Адже замість давно вже «рідної» і прогнозованої Жуковської, Булатецький отримав букет несподіванок. Насамперед прикритий міцними тилами Банкової Олег Свинарчук. І якщо сумніви щодо незалежності кандидата від корпорації «Богдан» ще якийсь час мали місце, то з тотальною появою «Я, Богдана» на кожному борді і в кожній маршрутці, прийшло розуміння джерела активності очільника автомобільної корпорації. Також не варто недооцінювати електоральний потенціал Михайла Поплавського. Співочий ректор, який перебачив вже не одного президента і досі лишився на своїй посаді, а крім того має 100%-ну пізнаваність цілком може стати таким собі Палікотом або Беппе Грілло по-українськи регіонального масштабу. Адже не забуваймо про значну «сіру» електоральну зону, яку відверто втомили розборки по лінії «влада - опозиція».

«Академія стратегічних досліджень» наразі не вдаватиметься до розбору ефективності чи законності ведення передвиборчих кампаній окремих кандидатів. Ефективність можна буде оцінити за підсумками голосування, а юридична оцінка фактів порушень в умовах чинного закону про вибори є виключно суб’єктивною думкою тих чи інших експертів або юристів. Як показала практика українського судочинства на результат обрання наявність чи відсутність порушень ніяк не впливає. Адже все рівно зняти з перегонів нікого не можна. Інша справа – після виборів. Комбінація а-ля Марков і колеги дає можливість стабілізувати політичні переконання уже обраних депутатів, або змінити їх в потрібному напрямку. Очевидно саме така думка наштовхнула одного з кандидатів – В’ячеслава Черепаню відмовитися від участі в перегонах. Не виключено, що він не буде єдиним, проте наразі решта учасників цілком серйозно зображує з себе майже готових депутатів.

Як вже зазначалось, всі ми чудово розуміємо, що передвиборча програма – то власне обіцянка чистої води. Випадки виконання кандидатами своїх зобов’язань, нажаль, не є поширеним явищем. Втім, на етапі виборчої агітації не так багато об’єктивних критеріїв для порівняння кандидатів. Тому спробуємо дослідити ті характеристики, які принаймні є об’єктивними з точку зору науки.

Насамперед статистичний аналіз програм. За кількістю слів в програмі лідером так і залишився Олександр Радуцький (575 слів), майже наздогнав його земляк Володимир Мамалига (562 слова), дещо відстають від нього Володимир Єрьоменко (516 слів), Сергій Покромович  (514 слів) та Олег Купрієнко (511 слів).

Лінію середняків тримають - Олег Свинарчук (494 слова), Микола Булатецький (466), Михайло Поплавський (460), Олексій Арсенюк (450), Віктор Драгунов (449) та Андрій Свинаренко (436). За 300 слів змогли перевалити Олексій Окопний (372 слова), Максим Колісник (328) і Богдан Бобровський (325).

Найлаконічнішими є програми Олександра Тарашевського (298 слів), Віталія Чорного (217) та Валентина Кузьоменського (137).

АСД і нова назва

АСД офіційно повідомляє, що згідно з вимогами чинного законодавства, а саме п. 1 ч.5 ст. 10 Закону України «Про громадські об'єднання», власна назва громадського об'єднання не може містити найменування органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, складових найменувань цих органів, зокрема - "міністерство", "агентство", "служба", "інспекція", "комітет", "адміністрація", "прокуратура", "суд". Відповідно наразі наша агенція має офіційну назву "Академія стратегічних досліджень".
Прохання надалі використовувати саме її.

Who is Dr. Ironfist?

Вочевидь зрозуміло, що очікуваний «Бій за п’ять мандатів» є лише тактичною розминкою перед генеральною битвою титанів в 2015 році.

АСД починає серію матеріалів про потенційних кандидатів на найвищу посаду в Україні. Розпочнемо прогнозовано з Віталія Кличка, оскільки він одним з перших офіційно заявив про намір балотуватися в президенти.

Скандальне голосування за зміни до Податкового кодексу виступило каталізатором того, що й так мало відбутися - Віталій Кличко чітко та однозначно заявив про свій намір балотуватися у президенти.

Те, що дехто з аналітиків називає фальстартом, в даному разі доцільніше розцінювати, як природну реакцію спортсмена, який звик зустрічати супротивника віч-на-віч у відкритому бою, а не робити кулуарні капості поза спиною. Кандидат в президенти Кличко має зрозуміти деякі правила, які в спорті виглядають абсурдними. По-перше, його намагатимуться усунути з боротьби максимально підпільно і витончено. По-друге, не факт, що нинішні союзники не візьмуть найактивнішої участі в цьому процесі. По-третє, ставки дійсно надто високі і, не зважаючи на дружні і партнерські стосунки, гратися в демократію ніхто не буде. В цьому є певний шанс для Віталія Кличка – зламати традиційні правила і обнулити політичні процеси в Україні. Його заява про відправку на пенсію Януковича – перша ластівка цієї тенденції. Звісно не всім, і в першу чергу в таборі опозиції, сподобається думка про виведення діючого президента в небуття без будь-якого покарання. Проте історія показує, що коли на певному етапі не зупинитися в боротьбі на взаємознищення, то наслідки будуть найсумніші.

18 травня 2013 року опозиціонери підписали угоду про висунення єдиного кандидата у другому турі, але Кличко продовжує виступати за те, щоб це сталося вже у першому турі. Така наполегливість і мовчазна згода з боку «Батьківщини» (точніше Яценюка) легко пояснюється. Очевидно, що Юлія Тимошенко не має наміру відмовлятися від боротьби за владу, хоча юридичних шансів для цього в неї залишається все менше й менше. В цій ситуації наполягати на власній кандидатурі для Арсенія Яценюка - з одного боку ставити себе в позицію Іуди стосовно Тимошенко, з іншого – спрощувати задачу Віктору Януковичу. Заява Кличка про намір балотуватися не суперечить домовленостям з партнерами по опозиції. Сам Кличко чітко заявив, що готовий обговорювати висування єдиного кандидата від опозиції на президентських виборах. І як визнав, наприклад, Яценюк, він знав про такі наміри Віталія і поважає його право. Більше того, це дає йому шанс лишитися суб’єктом політики, і після перемоги Кличка претендувати на цілий ряд преференцій. В той же час не варто недооцінювати бажання Арсенія Яценюка стати таким собі українським Обамою. І це створює певні ризики, оскільки така амбітність може бути використана, як на Банковій для руйнації антипрезидентської коаліції «ОО» - «УДАР» - «Свобода», так і в самому опозиційному середовищі. Звісно зовнішній фактор так само в цій ситуації може сильно вплинути на поступливість усіх учасників президентських виборів.

Вже зараз зрозуміло, що Кличко має всі підстави бути Президентом України. За даними КМІС якщо б президентські вибори проходили наприкінці травня цього року, а в бюлетень для голосування були б включені Віталій Кличко, Петро Симоненко, Олег Тягнибок, Віктор Янукович та Арсеній Яценюк, то з усіх громадян України віком від 18 років проголосували б:

за Віталія Кличка — 16%,

за Віктора Януковича — 14%,

за Арсенія Яценюка — 10%,

за Олега Тягнибока — 6%,

за Петра Симоненка — 4%.

Віктором Морозом вже було озвучено перші аргументаційні піар-постріли «Чому саме Кличко може бути Президентом».

Штрихи до портрету - чудова вісімка 194-го ТВО

Останній тиждень регулярно дарує новини електорального характеру.

Нарешті маємо створені окружні комісії. І звісно ж відразу піднявся репет щодо принципу їх формування і формальності цієї процедури. Складається враження, що ні опозиція, яка голосувала за закон в такій редакції, ні експертне середовище не знало ще до виборів 2012 року, що так буде. Проблема в тому, що формування виборчих комісій за діючим принципом абсолютно демократичне, хоча й абсолютно не відображає реальну розстановку політичних сил в Україні і регіонах. Але, як то кажеться, або ми виконуємо закон в усьому обсязі, або тоді не дивуємося, що існуюча влада так само вибірково його використовує. Повернення легенди ТВО №194 Ольги Козько настільки налякало кандидатів від опозиції, що на підмогу двом кремезним черкаським козакам з Грузії мала вирушити Леся Оробець. Взагалі то видається, що аби пані Оробець була присутня на окрузі за кілька днів до дня голосування в 2012 році, то й не довелося б переголосовувати нині. Нажаль, козакування у нас на Черкащині асоціюється з чим завгодно, але не з захистом результатів виборів у повному розумінні цього слова. Хочеться вірити, що 15 грудня 2013 року переможець незалежно від свого політичного позиціонування зможе нарешті отримати мандат, тим більше, що навіть на Банковій зрозуміли – голову ОВК треба замінити. Врешті – хіба особа чи її партійна приналежність щось міняє? Але ж багато хто вдовільниться цим фактом, що нічого не змінює по суті.

Не будемо вдаватися до перекомбінування стандартних оцінок ситуації, якими заповнені черкаські ЗМІ. Спробуємо поглянути ближче на кандидатів та їх програми. Всі ми чудово розуміємо, що передвиборча програма – то власне обіцянка чистої води. Випадки виконання кандидатами своїх зобов’язань, нажаль, не є поширеним явищем. Втім, на етапі виборчої агітації не так багато об’єктивних критеріїв для порівняння кандидатів. Тому спробуємо дослідити характеристики тих восьми достойників, які наразі є зареєстровані в ЦВК.

Вибори 2013 – дубляж минулорічних виборів з перемогою провладних кандидатів?

Вибори 2013 – не що інше, як виконання політичних домовленостей України перед Європою. Найменше вони потрібні українцям, які вже втомились від політичної агітпродукції та гучних гасел. Ще менше потрібні провладній партії, яка має більшість у Парламенті і п’ять депутатів будь то «свої» чи «чужі» на погоду не вплинуть. Не потрібні вони й Опозиції, яка розуміє - старт важкий, а фініш буде ще важчий.

З одного боку, президент розуміє, що всередині його партії стрімко назрівають тектонічні процеси, як через антиросійську позицію, так і через поступове усунення від фінансових і владних потоків усіх гравців, не пов’язаних з Сім’єю. В цьому контексті п’ять контрольованих багнетів ніколи не завадять. З іншого – провінційне дуболомство і головотяпство ніхто не скасовував. Як наслідок до парламенту можуть потрапити п’ятеро опозиціонерів, а, крім того, в інформаційний простір ризикує потрапити чергова порція інформаційного бруду, що вкотре домалює антидемократичну картинку сприйняття нинішньої української влади перед світовою громадськістю.

Не менше проблем і в таборі опозиції. Перелік персоналій, що балотуватимуться зараз по проблемним округам задовольняє далеко не усіх. Адже замість них логічно напрошуються ті фінансові та ідейні спонсори опозиції, що в силу різних причин до Верховної Ради не потрапили. Але заміна фактичних переможців на нових гравців створює ризик бойкоту з боку виборців, а що головне контрзаходів з боку союзників з боку УДАРу та «Свободи», які матимуть розв’язані руки щодо виконання своїх зобов’язань.

Фактично перевибори в 5-ти проблемних округах це перша репетиція нових технологій, що можуть бути використані на майбутніх президентських виборах. Ну і звісно – заключний атрибут завершення виборчої кампанії 2012. Щось на кшталт фінального звіту – нудного, майже нікому не потрібного, але формально необхідний.

Черкащина після підписання Угоди про асоціацію з ЄС може стати потужним транзитним вузлом

11 жовтня 2013 року в м. Черкаси Агентство стратегічних досліджень (Черкаси) ініціювало проведення «круглого столу» на тему «Зона вільної торгівлі з ЄС: очікування черкаського регіону напередодні підписання Угоди про Асоціацію». Захід проходив в рамках проекту, який реалізує Поліський фонд міжнародних та регіональних досліджень (м. Чернігів) у співпраці з Інститутом економічних досліджень та політичних консультацій (м. Київ), другою робочою групою Української національної платформи Східного Партнерства та Асоціацією регіональних аналітичних центрів за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».

У роботі «круглого столу» взяли участь представники місцевих органів виконавчої влади, громадських та партійних організацій, бізнесу, ЗМІ, науковці. «У хвилях інформації про європейську інтеграцію України напередодні Вільнюського саміту важливо віднайти і з’ясувати передусім регіональний спектр переваг та викликів створення зони вільної торгівлі з ЄС», - відзначив керівник проекту, директор аналітичної служби АСД Володимир Присяжнюк.

Вміла готувати, та не вміла подавати

Черкаси - дивне місто.

Тут вміють з нізвідки зробити людину знаменитістю, як це сталося з Нестором Шуфричем у 2002 році. При цьому, як кажуть знаючі люди, вся кампанія вклалася в якісь смішні кілька тисяч доларів і підтримку друзів.

І так само феєрично місто над Дніпром вміє поховати амбіції не менш знаменитої очільниці «Азоту» Валентини Жуковської. Топ-менеджер «Укрсоцбанку», потім кризовий адміністратор «Надрабанку» (це в період, коли його вже всі поховали!), врешті керівник одного з форпостів Дмитра Фірташа - ПрАТ «Азот». Дивно, що за наявності таких стартових умов і обсягу проведених культурно-соціальних заходів Жуковська ще досі не в парламенті. Ні, треба ж було їй узятися за ці закляті Черкаси.

Втім це стара біда українських жінок-політиків. Досить згадати Наталію Вітренко, занепад якої почався з Черкас (доречі з тією ж політтехнологічною командою), Людмилу Супрун та врешті-решт Юлію Володимирівну.

В Одарича на 15 грудня інші плани

Останній коментар Сергія Олеговича щодо недоцільності проведення перевиборів по проблемним округам в один час з виборами міських голів цілого ряду «безголових» міст України вказує, що на 15 грудня 2013 року в нього дещо інші плани, ніж донедавна вважалося. Звісно приємно, що екс-мер турбується відсутністю проблемних парламентських округів в Чернівцях, Херсоні та Миколаєві, але незрозуміло чому черкаська громада, як власне і мешканці вищезгаданих обласних центрів мають чекати доброї волі народних депутатів невизначений час. Тим більше, що по ряду районних центрів (типу нашої Кам’янки) вибори призначено і нічого – всі живі-здорові.

Заява Одарича про недоцільність поєднання виборів черкаського міського голови з перевиборами по п’яти округах до Верховної Ради виглядає дещо дивною, адже чи не єдина людина кому би були вигідні мерські вибори 15 грудня – це сам Сергій Одарич. Статус-кво влаштовує як нинішню коаліцію «Усі проти Одарича», так і обласне керівництво, тим більше, що скільки-небудь адекватної кандидатури яку би можна було виставити проти екс-мера наразі немає. Тому або Сергія Олеговича таки настільки втомили судові перипетії, що йому вже не хочеться мерської булави, або він реально розуміє, що на виборчу кампанію зараз не вистачить ресурсів, або він таки буде балотуватись до Верховної Ради України по 194-му мажоритарному виборчому округу. Остання версія може мати місце у випадку усвідомлення провладними сценаристами реальності того, що на даний момент реальним переможцем на окрузі є Булатецький. Оскільки чесним шляхом збільшити електоральний врожай Валентини Жуковської за такий проміжок часу майже нереально, то логічно би було відібрати частину голосів Миколи Булатецького. Для цього цілком може бути використано висування Сергія Одарича кандидатом в народні депутати. Адже усунутий з посади міський голова має досить великий відсоток підтримки в місті, крім того депутатський мандат дає певний захист від кримінального переслідування. Таким чином може бути розіграна безпрограшна комбінація в якій Одарич нічим не ризикує. У випадку перемоги Жуковської йому можуть пробачити нелояльність до губернатора і припинити кримінальні переслідування, надати сприяння у відновленні на посаді мера через суд або завдяки проведенні виборів мера в іншу дату, ніж 15 грудня. У разі власної перемоги – Сергій Одарич отримує депутатський імунітет, хоча приклад Маркова показує, що це не є абсолютною панацеєю.
Станом на сьогоднішній день Одарич просто не готовий повернутись у крісло Черкаського міського голови. Немає підтримки депутатів, непідготовлені ресурси, не завершилось розслідування його справ у судах першої та третьої інстанцій. Крім того, участь Одарича у виборах по 194-му округу дасть йому також тимчасову недоторканість, яка йому дуже потрібна для захисту від кримінальних переслідувань. Проте, враховуючи той кадровий і управлінський безлад, який відбувається в Черкаській міській раді та міськвиконкомі, відтягування дати перевиборів міського голови йде тільки на шкоду громаді міста. Разом з тим, призначення виборів мера на 15 грудня було би хорошим шансом для опозиційних сил, оскільки в разі висунення ними єдиного опозиційного кандидата вони реально зможуть поборотись за крісло міського голови. Додатковим стимулом для цього є і невизначеність Партії регіонів із своїм можливим кандидатом в мери та відсутність практичної можливості балотуватись на цю посаду Валентини Жуковської.

Затягування «безголового» статусу Черкас призводить лише до погіршення ситуації з управлінням міським господарством, адже давно відомо, що тимчасове керівництво найменше зацікавлено в роботі на перспективу.

                                                                                                                  Блог Сергія Пасічника