17 миттєвостей осені

Отже, фініта ля комедія! Усі бажаючи полічені і вписані в Велику книгу виборів. Головна інтрига виборів в 194-му окрузі розкрита. Такий багатостраждальний дует, як Булатецький - Жуковська розпався. Пані Валентина вочевидь зробила висновки з рекомендацій розумних людей і вирішила інвестувати свої фінанси в менш ризиковані інвестиції. Микола Іванович, отримавши таку звістку не на жарт зрадів. Хоча чому радіти – не зрозуміло. Адже замість давно вже «рідної» і прогнозованої Жуковської, Булатецький отримав букет несподіванок. Насамперед прикритий міцними тилами Банкової Олег Свинарчук. І якщо сумніви щодо незалежності кандидата від корпорації «Богдан» ще якийсь час мали місце, то з тотальною появою «Я, Богдана» на кожному борді і в кожній маршрутці, прийшло розуміння джерела активності очільника автомобільної корпорації. Також не варто недооцінювати електоральний потенціал Михайла Поплавського. Співочий ректор, який перебачив вже не одного президента і досі лишився на своїй посаді, а крім того має 100%-ну пізнаваність цілком може стати таким собі Палікотом або Беппе Грілло по-українськи регіонального масштабу. Адже не забуваймо про значну «сіру» електоральну зону, яку відверто втомили розборки по лінії «влада - опозиція».

«Академія стратегічних досліджень» наразі не вдаватиметься до розбору ефективності чи законності ведення передвиборчих кампаній окремих кандидатів. Ефективність можна буде оцінити за підсумками голосування, а юридична оцінка фактів порушень в умовах чинного закону про вибори є виключно суб’єктивною думкою тих чи інших експертів або юристів. Як показала практика українського судочинства на результат обрання наявність чи відсутність порушень ніяк не впливає. Адже все рівно зняти з перегонів нікого не можна. Інша справа – після виборів. Комбінація а-ля Марков і колеги дає можливість стабілізувати політичні переконання уже обраних депутатів, або змінити їх в потрібному напрямку. Очевидно саме така думка наштовхнула одного з кандидатів – В’ячеслава Черепаню відмовитися від участі в перегонах. Не виключено, що він не буде єдиним, проте наразі решта учасників цілком серйозно зображує з себе майже готових депутатів.

Як вже зазначалось, всі ми чудово розуміємо, що передвиборча програма – то власне обіцянка чистої води. Випадки виконання кандидатами своїх зобов’язань, нажаль, не є поширеним явищем. Втім, на етапі виборчої агітації не так багато об’єктивних критеріїв для порівняння кандидатів. Тому спробуємо дослідити ті характеристики, які принаймні є об’єктивними з точку зору науки.

Насамперед статистичний аналіз програм. За кількістю слів в програмі лідером так і залишився Олександр Радуцький (575 слів), майже наздогнав його земляк Володимир Мамалига (562 слова), дещо відстають від нього Володимир Єрьоменко (516 слів), Сергій Покромович  (514 слів) та Олег Купрієнко (511 слів).

Лінію середняків тримають - Олег Свинарчук (494 слова), Микола Булатецький (466), Михайло Поплавський (460), Олексій Арсенюк (450), Віктор Драгунов (449) та Андрій Свинаренко (436). За 300 слів змогли перевалити Олексій Окопний (372 слова), Максим Колісник (328) і Богдан Бобровський (325).

Найлаконічнішими є програми Олександра Тарашевського (298 слів), Віталія Чорного (217) та Валентина Кузьоменського (137).

АСД і нова назва

АСД офіційно повідомляє, що згідно з вимогами чинного законодавства, а саме п. 1 ч.5 ст. 10 Закону України «Про громадські об'єднання», власна назва громадського об'єднання не може містити найменування органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, складових найменувань цих органів, зокрема - "міністерство", "агентство", "служба", "інспекція", "комітет", "адміністрація", "прокуратура", "суд". Відповідно наразі наша агенція має офіційну назву "Академія стратегічних досліджень".
Прохання надалі використовувати саме її.

Who is Dr. Ironfist?

Вочевидь зрозуміло, що очікуваний «Бій за п’ять мандатів» є лише тактичною розминкою перед генеральною битвою титанів в 2015 році.

АСД починає серію матеріалів про потенційних кандидатів на найвищу посаду в Україні. Розпочнемо прогнозовано з Віталія Кличка, оскільки він одним з перших офіційно заявив про намір балотуватися в президенти.

Скандальне голосування за зміни до Податкового кодексу виступило каталізатором того, що й так мало відбутися - Віталій Кличко чітко та однозначно заявив про свій намір балотуватися у президенти.

Те, що дехто з аналітиків називає фальстартом, в даному разі доцільніше розцінювати, як природну реакцію спортсмена, який звик зустрічати супротивника віч-на-віч у відкритому бою, а не робити кулуарні капості поза спиною. Кандидат в президенти Кличко має зрозуміти деякі правила, які в спорті виглядають абсурдними. По-перше, його намагатимуться усунути з боротьби максимально підпільно і витончено. По-друге, не факт, що нинішні союзники не візьмуть найактивнішої участі в цьому процесі. По-третє, ставки дійсно надто високі і, не зважаючи на дружні і партнерські стосунки, гратися в демократію ніхто не буде. В цьому є певний шанс для Віталія Кличка – зламати традиційні правила і обнулити політичні процеси в Україні. Його заява про відправку на пенсію Януковича – перша ластівка цієї тенденції. Звісно не всім, і в першу чергу в таборі опозиції, сподобається думка про виведення діючого президента в небуття без будь-якого покарання. Проте історія показує, що коли на певному етапі не зупинитися в боротьбі на взаємознищення, то наслідки будуть найсумніші.

18 травня 2013 року опозиціонери підписали угоду про висунення єдиного кандидата у другому турі, але Кличко продовжує виступати за те, щоб це сталося вже у першому турі. Така наполегливість і мовчазна згода з боку «Батьківщини» (точніше Яценюка) легко пояснюється. Очевидно, що Юлія Тимошенко не має наміру відмовлятися від боротьби за владу, хоча юридичних шансів для цього в неї залишається все менше й менше. В цій ситуації наполягати на власній кандидатурі для Арсенія Яценюка - з одного боку ставити себе в позицію Іуди стосовно Тимошенко, з іншого – спрощувати задачу Віктору Януковичу. Заява Кличка про намір балотуватися не суперечить домовленостям з партнерами по опозиції. Сам Кличко чітко заявив, що готовий обговорювати висування єдиного кандидата від опозиції на президентських виборах. І як визнав, наприклад, Яценюк, він знав про такі наміри Віталія і поважає його право. Більше того, це дає йому шанс лишитися суб’єктом політики, і після перемоги Кличка претендувати на цілий ряд преференцій. В той же час не варто недооцінювати бажання Арсенія Яценюка стати таким собі українським Обамою. І це створює певні ризики, оскільки така амбітність може бути використана, як на Банковій для руйнації антипрезидентської коаліції «ОО» - «УДАР» - «Свобода», так і в самому опозиційному середовищі. Звісно зовнішній фактор так само в цій ситуації може сильно вплинути на поступливість усіх учасників президентських виборів.

Вже зараз зрозуміло, що Кличко має всі підстави бути Президентом України. За даними КМІС якщо б президентські вибори проходили наприкінці травня цього року, а в бюлетень для голосування були б включені Віталій Кличко, Петро Симоненко, Олег Тягнибок, Віктор Янукович та Арсеній Яценюк, то з усіх громадян України віком від 18 років проголосували б:

за Віталія Кличка — 16%,

за Віктора Януковича — 14%,

за Арсенія Яценюка — 10%,

за Олега Тягнибока — 6%,

за Петра Симоненка — 4%.

Віктором Морозом вже було озвучено перші аргументаційні піар-постріли «Чому саме Кличко може бути Президентом».